###Перша ліга. Волинь - Оболонь 3:2. І все ж таки, Оболонь – це тільки пиво ###

„Волинь”: Семченко, Ковалюк, Орлатий, Карковський, Паламарчук, Кінаш, Лісовий (Хромцов, 69), Войтович, Пищур, Лапко (Рибковський, 90+2), Чорномаз (Гурка, 73)

„Оболонь”: Овсієнко, Клименко, Лозінський, Яворський, Антоненко, Рожок, Лень (Куценко, 46), Демченко (Вишняк, 72), Кармаліта, Свинціцький (Сібіряков, 69), Онисько

Голи: Пищур (16, 33, з пенальті, 70), Онисько (39, з пенальті), Рожок (78)

Попередження: Пищур (21), Антоненко (33), Карковський (54), Демченко (69), Кармаліта (89)

Матч проти одноосібного лідера першої ліги волиняни розпочали небоязко і з перших хвилин намагалися диктувати супернику свою гру. Щоправда, оболонці, у діях яких відчувалася неабияка упевненість, у боргу також не залишалися. Граючи у три нападники, кияни змушували захист „Волині” працювати на повну потужність. У стартову десятихвилинку обидві команди спромоглися створити кілька небезпечних моментів біля воріт одна одної. Але якщо у господарів справа до удару по воротам так і не дійшла, незважаючи на старання Лісового, Пищура та Карковського, то оболонці в даному аспекті виглядали куди краще. Так, на четвертій хвилині Кармаліта по лівому флангу вийшов на ударну позицію на куті штрафного майданчика і надпотужно пробив. Якби м’яч пішов у ствір воріт, був би гол, але шкіряний, судячи з усього, зрізався з ноги півзахисника і шкіряний вже у якості прострілу полетів у центр, де ледве не збив з ніг Ониська. Згодом непогані нагоди для взяття воріт були у Демченка та Свінціцького, але справа, знову ж таки, завершилася нічим. Варто зазначити, що навчені помилками минулих поєдинків, захисники лучан у звітній грі відпрацьовували на усі 150 відсотків, чітко граючи у відборі й перекриваючи гостям шляхи до воріт. Господарі ж у такій ситуації вчинили точно так само, як і у попередньому матчі з охтирцями. Лозинський вирішив покрутити фінти перед Пищуром, але не розрахував активності Олександра і втратив м’яч, а у боротьбі за останнього Яворський порушив правила на Кінашу метрів за тридцять п’ят від воріт. А така точка – одне з улюблених місць виконання стандартів для Пищура. Сашко традиційно потужно пробив низом повз стінку, м’яч на лінії воротарського вдарився в землю й залетів у правий нижній від Овсієнка кут – гол!

Потому гра перейшла більше до середини поля. М’ячем більше володіли волиняни, котрі наситили центр своїми пів оборонцями. Однак і гості своїх шансів не втрачали, регулярно організовуючи атаки на ворота Семченка. Але наступний гольовий момент виник лише на 31-й хвилині, коли Чорномаз, підключившись до атаки, увірвався у карний „Оболоні” по лівому флангу і шикарним хльостким ударом з кута воротарського бахнув під поперечину – гостей врятувала лише відмінна реакція Овсієнко, котрий зумів перевести цей удар на кутовий. А при подачі останнього Кармаліта вдарив по нозі Орлатого, котрий приймав шкіряного, вистрибнувши з-за спин оборонців – пенальті. В даному моменті склалося враження, що гравець киян волинянина не бачив і збирався просто вибити шкіряного, але втрапив у ногу Андрію. Після довгеньких протестів оболонців, які завершилися жовтою карткою Антоненку, до крапки підійшов капітан лучан Пищур і потужним точним ударом у ліву „шістку” забив другий гол. Овсієнко напрямок удару хоч і вгадав, проте проти такого пострілу був безсилий. „Волинь”, отримавши суттєву перевагу, продовжувала атакувати і незабаром лучани мали ще кілька нагод добитися успіху. На 37-й хвилині Карковський зльоту з лівої вдарив метрів з двадцяти п’яти, але м’яч розминувся з дев’яткою воріт Овсієнка сантиметрів на двадцять. А за мить партнери вивели на ударну позицію Лапка, та той, перебуваючи без опіки у півколі штрафного майданчика завдати удару належним чином не зумів, бо в останній момент м’яч зрізався з ноги Миколи. А відразу за тим господарі отримали у свої ворота абсолютно нелогічний одинадцятиметровий. Антоненко, перебуваючи сам на лівому фланзі практично на лицьовій у боротьбі з Ковалюком вже практично втратив м’яч, але той підскочив і потрапив у руку Паламарчуку, коли поруч не було нікого з гравців „Оболоні”. Семченко зробив усе належне, щоб відвести неприємний момент від своїх воріт – сам віддав м’яч форварду гостей, стрибав на „лінії вогню”, намагаючись змусити Ониська схибити або пробити у потрібний кут, та усе виявилося марним. Удар – і м’яч затріпотів у сітці. Незважаючи на практично вичерпаний час першого тайму, волиняни все ж могли зміцнити свою перевагу за хвилину до кінця, коли вийшли п’ять в три на ворота гостей. Однак удар Лісового з кута карного особливих труднощів для кіпера гостей не склав.

А відразу поп перерві ситуація на полі змінилася. Природно, що оболонці, намагаючись відігратися, посилили свій тиск на ворота „Волині”. Але те, що їм на допомогу прийшов арбітр матчу стало, здається абсолютною несподіванкою для усіх присутніх, адже у першій половині гри його дії не викликали жодних нарікань і підозр щодо симпатій комусь з суперників. Володимир Головко заповзято почав фіксувати фоли з боку „Волині”, та так, що добрих пів-тайму лучани практично не могли перейти на чужу половину поля. Як тільки розпочиналася їх атака, як вона відразу гальмувалася свистком арбітра. Гості, користуючись такою допомогою, влаштували справжню облогу воріт „Волині”, але, як це не дивно, абсолютно нічого суттєвого створити не змогли – грамотні дії захисників лучан перешкоджали їм завдати прицільного удару по воротах. Тому хвилин двадцять кияни обмежувались біганиною навколо карного „Волині”, а гра набула ознак сумбуру. Вивів арбітра і оболонців з „ступору” третій гол підопічних Кварцяного. На 70-й хвилині швидка контратака по центру завершилася проходом Кінаша, Славко перед штрафним майданчиком накрутив Яв орського і віддав пас направо на хід свіжому Хромцову, котрий залишився без опіки захисників. Олег пройшов трохи далі і з-під захисника прострілив точно на лінію воротарського, де Пищур, випередивши Клименка, лівою підправив м’яча у сітку – і це хет-трик!

Гостям втрачати було уже нічого і вони усією командою пішли в атаку. Щоправда, їхні комбінаційні дії до успіху ніяк не призводили, маючи кваліфіковану протидію з боку захисту волинян. Але забити гол надії киянам таки вдалося. На 78-й хвилині Рожок, підключившись до атаки другим темпом зумів з лінії штрафного чудово „підрізати” м’яч ледве не на дев’яносто градусів і відправив того у верхній лівий від Семченка кут – 3:2. Надалі гості хоча й атакували, але у більшості випадків їх зусилля завершувалися втратою м’яча. І лише Ониську вдалося двічі пробити по воротах лучан з меж карного. Але у першому випадку м’яч пішов вище, а у другому на відмінно зіграв дев’ятнадцятирічний Семченко, ліквідувавши загрозу. Волиняни ж мали шанс уже на останній з трьох компенсованих арбітром хвилин, коли Пищур виконував штрафний метрів з тридцяти. Та цього разу капітану „Волині” відзначитися не вдалося – м’яч пройшов зовсім поруч із стійкою.

Закономірна перемога лучан над лідером дозволила їм піднятися на п’яту сходинку турнірної таблиці. Але однією з родзинок зустрічі стала поява на ньому головного тренера молодіжної збірної України Павла Яковенка, котрий прибув переглянути у якості потенційних кандидатів до своєї команди кількох молодих волинян. Судячи з усього „коуч” синьо-жовтих візитом залишився задоволений, поставивши після гри кілька „галочок” у свій список і пообіцявши завітати до Луцька й на наступний поєдинок проти „Динамо-2”. А з навколофутбольних моментів відзначимо класний супорт фанів „Волині” та їх патріотичну перекличку з сектором прихильників „Оболоні”: „Слава Україні” – „Героям Слава”.

Віталій Кварцяний (головний тренер "Волині"): Зараз у нас пішли дуже серйозні матчі з серйозними командами. Сьогодні наша команда з лідером першості зіграла дуже гарно. Старалися всі, дуже добре зіграли в обороні. Можна сказати, що сьогодні відбувся другий дебют Семченка, адже Неділько захворів. Проте Дмитро дуже добре зіграв і я радий за нього. Павло Чорномаз дебютував в основі і я ним теж задоволений, щоправда він трохи втомився і попросив заміну, проте обоє зіграли на хорошому рівні і ця перспектива не може нас не радувати. Зараз команда почали з розумінням відноситися до тактичних завдань, ми міняємо гру. Погано, що ми не можемо використовувати усіх гравців. Випав Степанов, який провів хорошу гру в Ужгороді, незважаючи на дві помилки у ситуаціях, коли нам забивали. Добре що команда знаходить концентрацію на ігри з лідерами і ми перемагаємо в цих матчах. Є у команди потенціал, однак про стабільність говорити ще рано. Ми можемо грати у відкритий футбол, але команда міняє гру порушуючи деякі установки. Трохи багато пропускаємо в матчах, проте добре що можемо забити. На сьогодні, за великим рахунком, наша команда, яка немає завдання, грає нормально. Молодь підпускаємо, інколи виграємо і ситуація більш позитивна, ніж негативна.

- Віталій Володимирович, з трибун здалося, що після перерви і десь до третього гола "Волині" арбітр матчу відійшов від принципів дотримання рівноправної ситуації команд на полі і відверто симпатизував гостям…

- Я це помітив ще в кінці першого тайму і потім, як піднялася напруга, коли ми віддали центр поля щоб зіграти на контратаках й моменти у нас виникали, як ми їх і планували. Інше питання, що не використали їх. І в цей момент суддя піддавався на провокації киян під час падінь. Та й на початку матчу було коли йшли єдиноборства і ми їх виграємо а вони піднімають руки і апелюють: "Давай свисти, ми ж "Оболонь", нам повинна якась допомога бути, симпатії". Це відчувалося. Коли ми забили другий м'яч, він взагалі почав судити незрозуміло і я почав апелювати. Коли ми в минулому сезоні грали у Києві, то закінчували гру увісьмох, бо нам вигнали двох гравців тай мене вилучили. Ми тоді програли 0-3. Так, "Оболонь" непогана команда, але суддя їм сьогодні симпатизував. Пенальті у їх ворота поставив, бо було чисте порушення на Орлатому, а нам, коли біля лицьової м'яч зачепив руку, вірніше, лікоть, вони усі закричали і суддя відразу на "крапку". Він піддавався на їхні крики. Однак у кінці гри, коли наші футболісти почали падати, він теж свистів. Я цього не люблю і забороняю гравцям падати й вимагати свисток. Але в кінці потрібно було втримати перемогу, то, думаю, добре, нехай вже полежать...

- Чорномаз гравець більше атакуючого плану, проте сьогодні більше відпрацьовував у захисті. Це була вимушена ситуація, чи планувалося установкою на матч?

- Ви ж бачили, що оболонці розміщувалися при вводі м'яча у чотири нападники й тому Лапко вернувся у захист, а він мав грати диспетчера, як у них Рожок. У нас не було кому вести гру, бо шість гравців верталося щоб стримувати атаки киян. Тому Чорномаз грав більше ззаду так само, як і Юра Войтович, вони грали не хавів, а захисників. Нас "Оболонь" змусила так грати, бо вона більш організована і грає в більш цікавий футбол ніж ми сьогодні. Нам сьогодні був важливий результат як в грі на Кубок і ми його добилися.

- Ви зіграли вже зі всіма лідерами. Хто на Вашу думку сьогодні найсильніший?

- Так ми провели матчі проти "Севастополя", "Закарпаття", "Нафтовика" і "Оболоні". Севастопольці грають більше на атаку, як сьогодні прийнято казати, першим номером. Так само грає "Оболонь", тільки більш повільно. Вони хочуть розігрувати м'яч як "Челсі", у них така манера, вони не поспішають розігруючи м'яч. Наші ж футболісти як не старалися сьогодні, все одно зіграли не так як від них вимагалося. Це стосується Лісового, Кінаша і Пищура, хоча Саша сьогодні зіграв дуже сильно, але якби ще й не розмовляв, то зіграв би, я думаю, сильніше. Я ще всіх команд не бачив, щоб так оцінити найсильнішого. Але "Оболонь" дуже серйозна команда і Охтирка теж. Відтінок вищої ліги присутній. Залишилися сімдесят відсотків гравців, залишився той же штат, залишилися ті ж заробітні плати "несумісні" з першою лігою і ті ж самі преміальні. Команду залишило тільки декілька гравців і нам з ними було грати важкувато, потужна команда. Однак нам проти таких команд вдається грати не в нашому стилі і ми знаходимо варіанти "супротиву" та здобуваємо перемоги. Хоча наша команда може грати краще, бо має потенціал. "Закарпаття" на мою думку функціонально не дуже готове, бо в другому таймі ми мали суттєву перевагу. У першому ж наробили дитячих помилок і пропустили, в тій грі мені просто було важко достукатися до своїх футболістів.

- Віталію Володимировичу, рівно шість років тому, 28 вересня 2002 року "Волинь" виграла у "Оболоні" з рахунком 2:1 і після того матчу Петро Петрович Слободян сказав, що у Луцьку не виграє й "Барселона". Як бачимо, "Барселона" у Луцьку дійсно з тих пір не перемагала, не перемагала й "Оболонь". Прокоментуйте, будь-ласка...

- Якщо ви пам'ятаєте ту гру, а я її прекрасно пам'ятаю, ми дев'яносто хвилин атакували і тоді ми не могли не виграти. І те, що Вася Сачко забив наприкінці гри м'яч, це було заслужено нашою грою того вечора. Ми тоді виграли по грі. У решті ігор ми "Оболонь" і молодіжним складом перемагали. Позаминулого року взагалі грали вдесятьох і Павлов, який вийшов на заміну, забив переможний м'яч. У минулому році поступаючись після першого тайму 0:3 перемогли 4:3. Петро дуже добре сказав і я йому вдячний за це й нехай ці традиції будуть і надалі.

Юрій Максимов (головний тренер "Оболоні"): Я вважаю, що суддя придумав штрафний і винуватий воротар у першому пропущеному голі. І пенальті суддя теж придумав. І все футбол закінчився. 2:0 - футбол вже закінчився. Сьогодні ми підстроїлися під гру "Волині" в першому таймі, а в другому почали перестроюватися та ми вже програвали і важко було відігратися.

- Що сьогодні стало причиною поразки?

- На мою думку пенальті не було. Ми мали моменти, атакували, та суддя поставив у наші ворота пенальті.

- Ви, як гравець, котрий спробував серйозний європейський футбол, як оцінюєте рівень першої ліги?

- Покоління зовсім інше стало. Ось і все.