###Назар ФЕДОРИВСКИЙ: «Знаком с Солдатовым 12 лет» ###

Воротар «Оболоні-Бровар» Назарій Федорівський демонструє в нинішньому чемпіонаті першої ліги неабияку стабільність. Його суха серія, що налічувала 495 хвилин, є рекордною для цього сезону, загалом же він відстояв уже шість поєдинків «на нуль».

— Звичайно, а коли дороги чистять, взагалі класно.

— В принципі, я під час гри з «Інгульцем» розминався, і старався не замерзати, тому якщо чесно, особливо і не потерпав від холоду. Ну, а грали червоними м'ячами, їх загалом видно було добре, та й ловити теж було нормально, адже є спеціальні рукавички для мокрої погоди.

— Так, було образливо. Але команда виграла, я ж за персональними нагородами не бігаю. Краще б я не пропустив перед цим матчем, у поєдинку із «Черкаським Дніпром», а пропустив би с «Колосом». Така ось ідилія.

— За кількістю моментів найважчим був поєдинок 2-го туру з «Інгульцем», ми тоді якось не очікували від суперника такого запалу і стількох моментів. І проти «Колоса» було нелегко.

— Прикро звичайно, тому що і захист, і воротар можуть старатися, рятувати команду, зробити купу нереальних сейвів, а потім пропустити чи припуститися помилки. І будуть про воротаря або захисників говорити що помилився, винен. А нападник може не забити в пусті ворота, два моменти змарнувати, і ніхто йому нічого не скаже, все нормально.

— Стараюся якомога більше матчів відіграти на сухо, я уже шість таких провів. Хотілося б більше, я так підраховував, треба було ще матчів два-три відіграти на нуль. Були такі двобої, де я міг це зробити.

— Можливо, але скоріш за все, ми погано підготувалися влітку саме фізично, і зараз лише набираємо свої кондиції. Вже можна сказати, пізненько. Тому будемо старатися в другому колі виправляти свої помилки, входити в нього відразу, без розкачки, з гарними фізичними даними. Адже спробуємо, як мінімум, покращити результати першої половини, й уникнути провалів.

— Так, адже знайомий з ним уже 12 років, він мене ще з академії тренував. Тому розставатися було прикро, але сподіваємося, це все на краще — і йому, і нам.

— Ну, трішки все змінилося, але не кардинально. З ним ми теж давно знайомі, вже років три, а то й чотири. І він вів команду разом із Сергієм Вікторовичем.

— Так, багато команд з другої ліги піднялося, і стало більше клубів, у яких мета і задача вийти у вищу лігу. «Десна», «Верес», «Колос», «Черкаський Дніпро». Зараз у першій лізі 16 команд приблизно одного рівня.

— Кожна команда має свого нападника, який, у свою чергу, має гарну статистику: на нього роблять ставку, він забиває. Є форварди, які мені завдавали клопоту ще з другої ліги. У «Черкаського Дніпра», наприклад, є Батальський. Особисто ми не знайомі, але на полі разом багато часу провели. Я не пам'ятаю, скільки він мені забив, один чи два м'ячі, але моментів створив достатньо.

— Кумедна історія. Вперше побачив футбол по телевізору, як зараз пам'ятаю на каналі СТБ транслювали матч «Мілан» — «Фіорентина». Тоді Шевченко забив два м'ячі. Наступного ж дня я пішов і купив футбольний м'яч. Та чомусь відразу почав кидати об стіну і стрибати за ним, як воротар.

Першим голкіпером, за яким я почав слідкувати, був Діда з «Мілану». Згодом вирішив, що айкідо для мене вже забагато. Я шість років займався і вже було просто ліньки. Вирішив у школі піти у футбольну секцію, почав займатися.

— Важко сказати, адже спочатку займався спортивними танцями. Потім хотів щось пов'язане з бойовими мистецтвами спробувати, а біля мого будинку саме була секція айкідо, пішов. Там отримав другий кю, це синій пояс, і якби не покинув, то наступного року отримав би вже чорний, це один із найвищих ступенів на дитячому рівні.

— Моїм першим тренером був Сергій Валентинович Мелешко. Команда спочатку називалась ФК «Троєщина», а потім він перейшов до іншої команди у Дніпровському районі — ФК «Дніпровець, і я пішов за ним, він мені обіцяв там світле майбутнє і так далі. Грали ми у другій лізі Києва, а потім вже з батьком вирішили спробувати піти кудись вище. Спочатку поткнулися у школу «Динамо», але там мені ввічливо сказали, що я не підхожу. І я відразу поїхав в «Оболонь», якраз до Солдатова потрапив, там і почав грати.

Спочатку за другу команду у першій лізі, потім мене перевели в першу команду, і грав уже у вищій лізі. Коли почався чемпіонат ДЮФЛУ, зіграв там чотири сезони. Подобалося, щоправда, всі команди були одні й ті ж, але були перемоги і над «Динамо», і над іншими командами з Києва, і нашого регіону.

— Найбільше запам'яталася переможна серія у другій та першій лігах. У нижчому дивізіоні ми, здається, 13 чи 14 матчів не програвали, і 9 із них виграли. Тоді в команді взагалі нереальна атмосфера була, дивилися один на одного як на героїв. У першій лізі ми матч у «Тернополя» 2:0 на виїзді виграли і просто почали всіх рвати, аж до зустрічі із «Зіркою». Тоді теж була прекрасна атмосфера, ми спокійно всіх перемагали, теж дуже приємно згадувати такі моменти життя.

— Звичайно, можна сказати, я після того поєдинку по-справжньому почав грати в футбол.

— Напевне, я все одно налаштовувався показати супергру, на жаль, не все вийшло, але досвід отримав.

— Ну, певний досвід є, але хочеться набратися ще, потрапити на вищий рівень. Другу й першу лігу ми вже з «Оболонню» пройшли, хочеться подивитися, що там в наступних.

— Є кілька таких м'ячів. Не пам'ятаю, як колись, а в цьому чемпіонаті є два необов'-язкових голи: перший пропустив у Краматорську, другий - у матчі з «Дніпром».

— Тягне звичайно, але якщо чесно, ще не було такої кількості матчів, щоб можна було бігти і рятувати команду, забивати м'ячі. У цьому чемпіонаті один раз пішов до чужої штрафної в матчі проти «Арсеналу», але не дотягнувся до м'яча. А так особливо і не було необхідності. Гольові передачі віддавав, але не забивав.

— Таких немає, є воротарі, які імпонують своїми діями на футбольному полі. Подобається, приміром, гра Дениса Бойко, як вибирає позицію Андрій П'ятов. Раніше милувався стрибками Діди, ван дер Сара, зараз дуже подобається КейлорНавас, з його швидкими ногами. На гру Артура Рудька із «Динамо» звертав увагу, ще коли він грав у «Говерлі», я слідкував за його матчами.

— Я теж чув таке про багатьох воротарів, проте в моєму характері нічого дивного не має. Хіба що вивчаю японську мову. Люди дивуються, що я знаходжу час на все це і цікавлюся зовсім не тим, чим більшість спортсменів.

— Так, закінчую четвертий курс, отримаю ступінь бакалавра. Ось саме сьогодні атестацію з японської отримав, чотири бали. Потроху йде навчання.

— Дуже важко, принаймні я таких людей не знаю, мабуть. З тих, хто не був у Японії, досконало японську точно мало хто знає. Це треба мати або друга японця, або практику проходити. Щоб абсолютно вивчити японську, нереально просто навчатися.

— Ще ні, можливо на Олімпіаду в 2020-му злітаю, а поки що не було варіантів.

— Для мене — Копенгаген. Я зі збірною літав, мені там дуже сподобалося, просто до цього не бував у Скандинавії, тому можна назвати його найекзотичнішим місцем.

— Навпаки, легше. Я вже три роки поєдную, стараюся домовлятися, перездавати, доздавати, що потрібно по навчанню, особливих проблем немає. Цього року переміг у конкурсі кращий студент-спортсмен Лінгвістичного університету, і всі викладачі мене вже знають.

— Так, раніше скейтбордингом займався, зараз катаюся для задоволення. А цікавить мене взуття, люблю шмотки, різні бренди. Снікірсет називається. Але майже весь свій час стараюся віддавати футболу, займаюся і окремо, і з командою, тому окрім нього небагато у мене занять.

— Не знаю, не мені судити. Батько колись гарно малював, мабуть, я у нього навчився. А ось футболістів в роду немає, я, напевне, перший.

— Для мене це було забавкою і хобі, а зараз я передав це моїй дівчині Ользі. Вона сама шиє панамки, також займається шкіряними сумками. Я їй передав цей бізнес, якщо можна так його назвати.

— Взагалі, спочатку потрібно стати футболістом, професіоналом, на пристойному рівні грати. А там може і вкладу в це свої кошти.