###Итоги первой части сезона 2011/2012. Оболонь: кризис третьего сезона ###

В провідних чемпіонатах світу. Таких як англійська Прем’єр-Ліга чи італійська Серія А, найважливішим для дебютантів еліти вважається другий сезон. Можна згадати чимало прикладів, що саме після другого сезону в найвищому футбольному ешелоні команди завершували турнір в зоні вильоту. Досить легко згадати декілька прикладів з британських островів. В 2008 році в Прем’єрі-Лізі дебютував клуб «Халл Сіті». Команда, що сприймалася як найслабша, зуміла порадувати прихильників яскравою грою і перемогами над сильними суперниками (наприклад «Арсеналом») і зберегти місце в еліті. Проте в наступному сезоні «Тигри» посипалися і повернулися до Чемпіоншипу. За два роки до того, така ж історія трапилася з «Редінгом», при чому в дебютному сезоні «роялісти» реально претендували на єврокубки і в результаті зайняли високе восьме місце. В наступному сезоні «Редінг», незважаючи на втрату найяскравішого гравця, сприймався як серйозний клуб, але вже не був вже такою грізною силою, як раніше, і змушений був вести боротьбу за виживання, яку в врешті решт і програли (а Стівен Сідвелл так і не зумів закріпитися в «Челсі»…). Часто таку ситуацію називають «кризою другого сезону». Але в українському чемпіонаті з’явилася команда, у якої в супереч традиціям, подібна ситуація виникає в третьому сезоні.

Столична «Оболонь» дебютувала у елітному дивізіоні України, який тоді ще називався Вищою Лігою у 2002 році, і в першому сезоні зуміла зайняти рятівну чотирнадцяту сходинку. Здавалося, що теж саме чекає на команду Петра Слободяна і в наступному сезоні, але несподівано для скептиків «біло-зелені» закінчили на шостому місці, що досі залишається найвищим досягненням в історії клубу. Але в наступному сезоні «пивовари» посипалися і зайняли передостанню сходинку. Пройшло чотири роки і після трьох підряд «малих бронз» під керівництвом Юрія Максимова «Оболонь» вийшла вже до Прем’єр-Ліги. В осінній частині команда показувала яскраву гру, але в зимову перерву головний тренер разом з групою гравців опинився в «Кривбасі». Навесні, вже під керівництвом Сергія Ковальця «Оболонь» виглядала блідо, але запасу міцності вистачило, щоб зайняти 11-ту сходинку. В наступному сезоні «пивовари» на старті, здавалося, підтверджували статус головного претендента на виліт. Але згодом суттєво оновлена команда ожила і стрімко злетіла до середини турнірної таблиці радуючи вболівальників і яскравою грою, і перемогами над лідерами і голами-красенями (удари Павла Кутаса в Полтаві та Сергія Кучеренка в Донецьку запам’яталися надовго не лише вболівальникам «пивоварів»). Під кінець сезону, команда номінально претендувала на зону Ліги Європи, але гарантувавши місце під сонцем команда по суті припинила грати на результат. І на третій рік виступів «Оболоні» в Прем’єр-Лізі команда знову опинилася серед явних аутсайдерів. То чому ж так сталося?

Втрати

Ще під час зимової паузи минулого чемпіонату ходили чутки, про інтерес деяких клубів до лідерів «Оболоні», але вони так чутками і закінчилися. Проте не встиг закінчитися чемпіонат, як команда почала втрачати гравців, в тому числі і лідерів. Спершу до луганської «Зорі» перейшли атакуючий півзахисник, один з кращих бомбардирів, Павло Худзік та каптан і стовп оборони Євген Лозинський. Майже одразу після цього на правах вільного агента підписав контракт з «Шахтарем» голкіпер Олександр Рибка. Закінчили кар’єру гравців захисник Олег Карамушка та легендарний для клубу півзахисник Олег Мазуренко. Повернувся до польської «Легії» орендований воротар Костянтин Махновський. В стан новачка Прем’єр-Ліги «Чорноморця» перейшов крайній захисник Павло Кутас, а півзахисник Сергій Кучеренко взагалі погодився виступати в складі першолігової «Говерли», де йому гарантували місце в основі. В цілому, перед стартом сезону з «Оболоні» пішло вісім футболістів, роль в команді яких була різною.

Голкіпер Махновський за півроку оренди так ні разу не вийшов на поле і лічені потрапляв до заявки. В силу віку и проблем зі здоров’ям рідко потрапляли до складу і Мазуренко з Карамушкою. Решта гравців були основними і визначали гру команди. При цьому, як не дивно, здавалося, що найлегше знайти заміну Павлу Худзіку. Вінгер навесні виглядав не так яскраво, як на старті чемпіонату та й результативність помітно знизилася, а в складі «Оболоні» було достатньо півзахисників атакувального плану. Олександр Рибка, ставши першим номером «Оболоні», почав помітно прогресувати, тому інтерес збоку сильних клубів до його персони нікого не здивував. Але при цьому у Сергія Ковальця була цілком гідна заміна – молодий Ігор Березовський. Який в декільком матчах підміняв травмованого Рибку, показав себе з найкращого боку і привернув до себе увагу тренерів молодіжної збірної.

А от перехід Сергія Кучеренка відверто здивував. Хоч і дещо повільний, але технічний і креативний півзахисник, провів непоганий сезон, створивши разом з Владиславом Лупашко достатньо сильну зв’язку в центрі поля, до того став одним з найкращих бомбардирів команди реалізувавши три пенальті (що дуже важливо, оскільки в «Оболоні» традиційно були дуже серйозні проблеми з цим компонентом і команда втрачала багато очок через слабку реалізацію одинадцятиметрових), а про фантастичний гол зі штрафного на «Донбас-Арені» вже згадувалося раніше. Втім Сергій Ковалець не вважав за доцільне довірити Кучеренку місце в стартовому складі, що, як на мене, суттєво послабило півзахист. Підтвердженням цих слів можуть бути два нереалізованих пенальті та низька ефективність «Оболоні» під час стандартів.

Ще гірше справи були у в захисті. Пара центр беків Лозиньский – Пластун була беззаперечно основною, а варіанти з переводом в центр захисту опорного півзахисника Лупашка чи вихід на поле Олега Карамушки або Олега Лелнідова розглядалися лише як вимушені заходи через травми чи дискваліфікації. Тому без виходу на трансферний ринок цю проблему вирішити було не реально. Здавалося, що менш проблематичною було знайти заміну крайньому захиснику Павлу Кутасу. На правому фланзі був Вадим Сапай, на лівому могли зіграти Ігор Ільків та Юрій Путраш. Але цим цілком кваліфікованим і талановитим гравцям не вистачало досвіду і бійцівських якостей рекордсмена «Оболоні» за кількістю проведених матчів у Вищій/Прем’єр-Лізі. До того ж. жоден з них не міг зрівнятися з Павлом за вмінням виконувати штрафні удари, і як не старався Ігор Ільків замінити ветерана не лише за позицією, а й за цим компонентом – виходило не надто переконливо. А в останній день трансферного вікна головного болю у тренерського штабу значно додалося. Юрій Путраш, який за перші тури став основним опорним півзахисником, а також першим з гравців «Оболоні». що забив гол в новому сезоні (в ворота молодіжної збірної Ізраїлю на Кубку Лобановського) перейшов до «Таврії». Звісно, важко було сподіватися, що настільки талановитий і старанний гравець, як Юрій, довго буде виступати в «Оболоні», але для команди перехід саме в цей час був, по суті, фатальний. Після трансферу у Ковальця не лише зменшилися можливості ротації в захисті .а ще й розбалансувалася гра в опорній зоні, де один Лупашко не справлявся, а інші гравці, в тому числі і досвідчений Валентин Слюсар, не могли стабільно грати на потрібному рівні.

На останок про втрати,варто згадати про долю футболістів в нових клубах. Олександр Рибка став основним в «Шахтарів», витіснивши Андрія Пятова, а згодом і відмітився взятим пенальті в дебютному матчі в складі національної збірної. Прижився в нових командах Путраш та Кутас, Кучеренко знайшов в «Говерлі» стабільне місце в основі. А от Худзіку і Лозінському не пощастило. Обидва футболісти в складі «Зорі» на поле майже не виходили, та й в команди справи йдуть не найкращим чином.

Поповнення

Вже після першого туру на домашньому стадіоні «Оболонь» представила новачків: Андрія Радя, Богдана Когута (обидва – ФК «Львів»), Віталія Романюка («Сталь» (Алчевськ)) та Антона Шендріка («Закарпаття» (на момент переходу ужгородці ще не змінили назву)). Через декілька тижнів відбулося відкрите тренування на якому форму «Оболоні» вручили вільним агентам Віталію Реві, захиснику Артему Бобуху, Сергію Барілку та Олександру Тимченку.

Зважаючи на вік Ігоря Березовського. важко очікувати від хлопця стабільної гри протягом всього сезону, тому пошук голкіпера на підміну був цілком логічний. Проте Андрій Радь, який свого часу провів чудовий сезон у складі ФК «Львів», а потім надовго зник з поля зору через серйозну травму, так на поле і не вийшов, хоча в заявку потрапляв регулярно і час від часу грав за молодіжний склад. Лише одного разу зіграв вихованець «Карпат» Богдан Когут, але відіграв невдало, пропустивши не складний м’яч, і згодом взагалі перейшов до складу «Севастополя». І лише досвідчений Віталій Рева зумів закріпитися в команді. відігравши приблизно однакову кількість матчів з Березовським, а у тренерського штабу був вибір між талантом і досвідом, а отже можна сказати, що втрата Рибки була компенсована.

Високий центральний захисник Антон Шедрик розглядався як заміна Євгену Лозинському. В принципі, він виявився достатньо кваліфікованим гравцем, але кидати його в бій з перших турів проти значно сильніших суперників, схоже, було помилковим рішенням. Брак досвіду гри на такому рівні і недостатня зіграність з партнерами призвела до частих провалів в обороні і великої кількості пропущених голів. Після цього Сергій Ковалець почав експериментувати з іншими варіантами центру захисту. В тому числі був задіяний ще один новачок Артем Бобух, але він зіграв дуже мало. Під кінець осінньої частини, вже після відставки Ковальця, Шендрік повернувся до основи і виглядав значно надійніше, що дозволило говорити про нього, все ж таки як вдале придбання.

Правий захисник Віталій Романюк навряд чи міг витіснити Вадима Сапая, тому частіше використовувався на інших позиціях, зокрема опорного півзахисника і на лівому фланзі оборони, де виглядав не найкращим чином особливо у грі проти «Карпат». Лише коли Сапай отримав травму Віталію знайшлося місце на його рідній позиції, де він виглядав цілком пристойно.

Фланговий (правий) півзахисник Сергій Барілко свого часу подавав чимало надій у складі «Металіста», але не витримав конкуренції і перейшов до «Оболоні». Але і у складі пивоварів конкуренція на його позиції виявилася великою і її новачок теж, по суті, її не витримав і мало віриться, що найближчим часом він зможе витіснити Сергія Сибірякова.

Фактурний форвард Олекснадр Тимченко після своїх перших матчів у біло-зеленій футболці виглядав ледь не найкращим придбанням, підтвердженням чому стала гра проти «Волині», коли Олександр за тероризував захист команди Віталія Кварцяного і забив гол. Проте закріпитися йому в основі завадила травма.

Підсумовуючи кадрові зміни, можна заказати, що зберегти минулорічний склад не вдалося, а новачки не змогли повноцінно замінити втрачених гравців.

Перше коло. Згасання команди Ковальця.

З календарем «Оболоні» не пощастило. Перші три матчі «Оболонь» грала проти учасників єврокубків і розраховувати на очки можна було лише домашній грі проти «Ворскли», але відіграти м’яча, пропущеного після помилки голкіпера Когута, кияни не зуміли. «Шахтар» і «Динамо», розлючені за поразки в минулому чемпіонаті, на власних майданчиках розгромили колишню грозу авторитетів. Лише в четвертому турі у домашній грі проти луганської «Зорі» «Оболонь» здобула перше очко, зігравши в суху нічию. Після сухої нічиєї в Сімферополі, команда Ковальця влаштувала справжню феєрію у грі проти «Металіста». Тоді здавалося, що нарешті знайдена гра оновленої «Оболоні» і команда, що зачарувала в минулому сезоні повертається. Але нічого такого не трапилося. Та результативна нічия стала для неї лебединою піснею. Після поразки в «Олександрії» при абсолютно безбарвній грі команда почала сипатися і після цього змогла здобути лише два очки (в Луцьку та Львові). І якщо в захисті пивовари ще хоч якось трималися, то атака в переважній більшості матчів виглядала беззубо. В більшості матчів гра тривала до гола в ворота «Оболоні», який часто був справжнім шедевром (розкішні удари Веллі Лампі («Арсенал») та Анатолія Діденка («Чорноморець») саме такими і були), а потім суперник міг спокійно відсиджуватися в захисті. Так, двічі «Оболонь» мала чудові шанси зрівняти рахунок і перевернути гру, але далася в знаки стара хвороба – Ігор Пластун і Ігор Ільків не реалізували пенальті в ворота «Арсенала» та «Іллічівця» відповідно, але навряд чи це сильно вплинуло на турнірне становище. Між іншим, президент киян Олександр Слободян часто критикував суддівство, але причина таких виступів була явно не в цьому, тому зайвий раз підіймати цю тему немає сенсу.

Гра такої «Оболоні» була вже вивчена, тому суперники легко знаходили можливості нейтралізувати колись грізну команду. І тому слова Сергія Ковальця, про те, що немає кризи гри, є криза результату, і що ми все робимо як і робили не обіцяли нічого хорошого. Треба було щось змінювати. І змінили головного тренера.

Друге коло. Нові надії.

На перший матч «Оболоні» після відставки Ковальця, що відкривав друге коло чемпіонату, команду вивів наставник молодіжного складу Василь Рац. Добре знаючи можливості молодих футболістів він кинув у гру проти «Шахтаря» трьох молодих гравців – захисника Олексія Черемісіна, півзахисника Вячеслава Турчанова і форварда Юрія Яковенка. І хоча сили були явно нерівні, «Оболонь» достатньо довго змогла чинити гідний опір грізному супернику і вперше за декілька місяців команда виглядала дійсно пристойно. Втім Василь Карлович через поганий стан здоров’я залишив команду і до керма «Оболоні» став Сергій Конюшенко, легендарна для біло-зелених особистість, який довго уособлював центр захисту команди, погравши на всіх рівнях, а потім досить довгий час працював в клубі на посаді тренера і тренера молодіжного складу. Під його керівництвом пивовари спочатку змогли здобути першу перемогу в Полтаві, гідно протистояти «Динамо» і переломити невдалий хід виїзного матчу проти «Зорі». Лише поразка від «Таврії» трохи зіпсувала враження від пробудження «Оболоні».

Як і у Раца регулярно грали опорний півзахисник Турчанов (схоже саме вихованцю дніпропетровського футболу по силам замінити Юрія Путраша) та універсальний захисник Олексій Черемісін (щоправда він трохи перегорів і невдало зіграв проти «Таврії»). Їх гра, та високе місце молодіжного складу в турнірній таблиці свідчить що в команди є деякі внутрішні резерви. До того ж, в кінці осінньої частини, яку «Оболонь» майже весь час провела на останньому місці, виявилося, що відрив від рятівного 14-го місця не такий і значний, тому склади зброю ще зарано, тим паче в українському чемпіонаті були подібні прецеденти. Єдине, що можна точно сказати. легкого життя на весні не буде ні в кого.

На останок трохи статистичних даних:

№	Гравець	Матчі	Голи	Попередження	Вилучення
Воротарі
22	Ігор Березовський	9	15п	0	0
47	Богдан Когут	1	1п	0	0
1	Віталій Рева	10	15п	0	0
Захисники
27	Артем Бобух	2	0	0	0
5	Ігор Ільків	16	0	3	0
29	Олег Леонідов	6	0	2	0
32	Ігор Пластун	18	2	2	0
44	Юрій Путраш	7	0	1	0
2	Віталій Романюк	11	0	6	0
4	Вадим Сапай	16	0	4	0
18	Олексій Черемісін	4	0	0	0
16	Антон Шендрік	9	0	1	0
Пізахисники
19	Борис Баранець	16	0	4	1
6	Григорій Баранець	18	4	8	0
25	Сергій Барілко	6	0	1	0
39	Кирило Ковалець	3	0	0	0
9	Іван Котенко	6	1	1	0
3	Владислав Лупашко	19	0	1	0
20	Сергій Мякушко	5	0	0	0
11	Вадим Панас	13	0	0	0
8	Сергій Сибіряков	19	0	3	0
15	Валентин Слюсар	13	0	4	1
14	Олександр Толстяк	6	0	3	1
28	Вячеслав Турчанов	5	0	2	0
21	Антон Шевчук	7	0	1	1
Нападаючі
7	Олександр Бондаренко	3	0	0	0
10	Олександр Мандзюк	18	2	3	0
30	Ігор Тимченко	8	1	4	0
17	Юрія Яковенко	2	0	0	0

Тренери:

Тренер	Матчі	Перемоги	Нічиї	Поразки
Сергій Ковалець	15	0	5	10
Василь Рац	1	0	0	1
Сергій Конюшенко	4	2	0	2

Матчі "Оболоні"

Тур	Матч	Рахунок	Голи "Оболоні"
1	Шахтар - Оболонь	4-0
2	Оболонь - Ворскла	0-1
3	Динамо - Оболонь	4-0
4	Оболонь - Зоря	0-0
5	Таврія - Оболонь	0-0
6	Оболонь - Металіст	3-3	Пластун, Мандзюк, Котенко
7	Олександрія - Оболонь	0-1
8	Волинь - Оболонь	1-1	Тимченко
9	Оболонь - Металург	0-1
10	Карпати - Оболонь	0-0
11	Оболонь - Арсенал	0-1
12	Кривбас - Оболонь	1-0
13	Оболонь - Дніпро	1-4	Пластун
14	Іллічівець - Оболонь	2-1	Г. Баранець
15	Оболонь - Чорноморець	0-1
16	Оболонь - Шахтар	0-2
17	Ворскла - Оболонь	0-1	Г. Баранець
18	Оболонь - Динамо	0-1
19	Зоря - Оболонь	1-2	Г. Баранець (2)
20	Оболонь - Таврія	1-3	Мандзюк